Історія станції Комарівка

Станція Комарівка перебувала від Харкова на відстані 18,5 км. Залізничні колії, що проходять через Комарівку, перебували щодо рівня води Балтійського моря на висоті 120 метрів.

Перший поїзд з Харкова до Лозової пройшов через Комарівку 23 грудня 1869 р. Тоді Комарівка не називалась Комарівкою, а називалася Роз’їзд №8. Пізніше Роз’їзд №8 став іменуватися роз’їзд Артемівка. Таке найменування зберігалося приблизно до 1915 р., після якого Роз’їзд Артемівка став називатися станцією Комарівка.

В кінці 1914 р. засобами Комітету був побудований тупиковий шлях, в якому розвантажувалися прибиті вантажі.

Згідно офіційного покажчика залізничних пасажирських повідомлень під редакцією Н.Л. Брюля за 1909 р. через Роз’їзд Артемівка за добу проходило 10 пар поїздів.

Із них:

– пасажирських – 7 пар;

– поштових – 2 пари;

– швидких – 1 пара.

На роз’їзді зупинялися всі поїзди, крім швидких.

Від Харкова до Мерефи було три пари поїздів, інші сім пар далі. Слідували і товарні потяги.

Пасажирський поїзд від Харкова до Комарівки слідував 56 хвилин і від Комаровки до Харкова також 56 хвилин.

Повідомлення про прибуття поїзда і відправлення його зі станції Комарівка слікувало згідно бою дзвона, закріпленого на фасадній стороні будівлі. Після трьох ударів дзвону поїзд вирушав.

Прибуття поїзда на станцію, як і відправлення дозволялося при відкритому положенні семафора, керованого з приміщення чергового по станції.

Платформи станції висвітлювалися двома дуговими ліхтарями.

Так було в ті далекі роки.

Пізніше згідно розкладу руху пасажирських поїздів видання 1989 р. через станцію Комарівка за добу проходило 200 пар поїздів.

Із них:

– електричок – 47 пар;

– швидких – 117 пар влітку, взимку на 72 пари менше;

– товарних – 36 пар.

Електричка від Харкова до Комарівки, як і від Комаровки до Харкова йшла 30 хвилин. Це майже в два рази швидше колишнього ходу.

Дозволом прибуття поїзда на станцію Комарівка, а також відправлення його зі станції служив зелений сигнал світлофора.

Сигнали світлофорів – зелений, жовтий, червоний працювали автоматично. Платформи станцій висвітлювалися двадцятьма потужними світильниками.

Станцією Комарівка користувалися мешканці м. Південне, сел. Буди і Березівка, сіл. Бедряга і Бистре.

День 6 червня 1957 р. – це незабутній був день для всіх, хто користувався залізничним транспортом.

В цей день, після урочистого мітингу будівельників-електрифікаторів і експлуатаційників руху поїздів і багатьох інших трудящих від перону першої платформи Харківського вокзалу під звуки духового оркестру була відправлена ​​перша електричка на Мерефу.

З цього дня почався регулярний рух приміських поїздів на електричній тязі. Паровози і склади приміських поїздів, які 86 з половиною років служили для народу засобом для сполучення з м. Харків, відслужили свій вік, з великою вдячністю пішли в незабутню історію і пам’ять народу.

У 1910 р. працівники управління Південних залізниць майбутні мешканці Південного мріяли про будівництво електричного трамвая, який повинен був курсувати між Харковом і Мерефою. Ця мрія збулася через 47 років рухом електричок.

47 електричок щодоби доставляли пасажирів до Харкова.

Більшість з них приурочені до годинника початку роботи в підприємствах і навчальних закладах м. Харкова.

Щодня на роботу їхало більше 2 тис. чоловік. У своїх особистих справах їхало близько 360 осіб.

План з продажу квитків виконувався на 103 – 105% щомісяця, що становило близько 7 тис. рублів (в цінах до 1990 р.).

Влітку 1989 р. (за червень, липень, серпень, вересень місяці) на станції Комарівка були побудовані високі платформи. Вони дали великі зручності при посадці і висадці пасажирів, і тим самим в двоє скоротили час на посадку і висадку.

Очолювала керівництво колективу станції з серпня 1984 р. Є.І. Мелехова. Їй були підпорядковані колективи зупиночних пунктів Південний, Зелений Гай, Жовтнева. Всього 29 чоловік. Згуртований колектив працював без єдиної скарги.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *